Історичні цікавинки

ДОПИТЛИВИМ

ЧИ ЗНАЄТЕ ВИ...

 Ви ніколи не задумувалися, звідки походять назви титулів правителів?

*Король - варіація імені Карла Великого

*Імператор - іменник до латинського дієслова "imperare" - керувати. Тобто, імператор - керівник

*Кайзер, цар, цісар - цезар. Більшість римських імператорів мали титул "Цезар" (Гай Юлій Цезар Октавіан Август, Гай Юлій Цезар Август Германік та ін.), який згодом трансформувався в інші слова.

*Фараон - грецьке спотворення єгипетського "per-oh", тобто "великий дім"

*Халіф - з арабської, "заступник"

*Султан - цим словом в Корані позначалася влада

*Принц - з багатьох мов перекладається як "перший"

А чи знаєте ви,що найкоротша  в історії війна тривала  38 хвилин  !!! 

Це війна між Англією і султанатом Занзібар (це в Африці, з 1964 року Занзібар є частиною Об'єднаної Республіки Танзанія) 27 серпня 1896 року.Конфлікт почався через те, що новий правитель Занзібару, Халід ібн Баргаш, вирішив припинити співпрацю з Великобританією і зблизиться з Німеччиною. Таке рішення ніяк не влаштовувало англійців, і вони висунули ультиматум, згідно з яким 27 серпня в 9.00 Занзібар повинен був здатися. Однак цього не сталося. Армія, зібрана султаном Занзібару, складалася з 2800 чоловік, а його флот з одного корабля з одним знаряддям. Що й казати, англійці завдали нищівної поразки Занзібару. У цій війні було нараховано 570 загиблих і все з боку Занзібару. З початку конфлікту до повної перемоги англійців пройшло рівно 38 хвилин.Цей цікавий факт був зафіксований у книзі рекордів Гіннесса, як найкоротша війна в історії людства!

  Цікаве з історії Козацтва

В історичній літературі існує чимало версій походження слова "козак". Один із польських дослідників виводив це найменування від легендарного ватажка, що в давні часи успішно боровся з татарами. Звали його буцімто Козак. Інший, теж польський вчений, пояснював походження цього слова від "коза". Були версії, згідно з якими козаки — не українці, а нащадки відомих у часи Київської Русі войовничих племен хазарів. Турецькою мовою слово "козак'5 означає волоцюга, забіяка, розбійник. Очевидно, саме звідти воно й прийшло в Україну. Певно, не самі придумали собі наймення захисники нашого краю, а одержали його від ворога, І воно тут прижилося, зовсім утративши негативний відтінок. Бо козак в Україні став синонімом лицарської доблесті й благородства.

***

Дмитро Вишневенький ввійшов в народні думи під іменем Байди —безтурботним гультіпакою, що тільки й знає пити мед-горілку і, здається, зовсім не має ніякого іншого клопоту... Д. Вишневецький був першим, хто вирішив покласти край турецькому й татарському пануванню в південних степах України. Зібравши під своєю орудою чимале військо, він організував сміливі походи в Крим, громив турецькі фортеці на Чорному морі. Але гетьмана зрадили й відправили до турецького султана. За народними переказами, султан придумав для гетьмана мученицьку смерть: його зачепили гаком за ребро і чекали, що він благатиме, аби його зняли. Та ні благання, ні стогін не злетіли з його вуст.

Смерть Д.Вишневецького була великою втратою для козацтва. І невипадково історики називають його духовним батьком Січі.

Козацький гетьман Іван Свірговський — одна із загадкових постатей у нашій історії. Знаємо тільки, що його військо брало участь у повстанні в Молдові під проводом Йона Воде, який прагнув завоювати незалежність свого краю від султанської Туреччини. Султанське військо взяло в кільце козаків. Згідно з першою версією, Свірговський загинув разом зі своїми побратимами в тому бою. Згідно з другою, його пораненого захопили в полон і зажадали великого викупу. Не мав таких грошей отаман, і не було кому за нього заплатити. Так він і загинув у турецькій неволі. І ніхто не знає, де його могила.

***

Незвичайним і різнорідним був козацький побут. Існують різні оповідання, перекази, анекдоти про запорізьку старовину. "Обичаї запорозькі чудні, поступки хитрі і більшою мірою на насмішку похожі",— оповідав колись столітній запорожець Микола Корж.

Запорожці брили голову, залишаючи чуприну рад лобом, — оселедець. Коли ця чуприна виростала довгою, то козак закладав її за вухо. Вусів не підстригали, а намазували чим-небудь і закручували вгору. Це ставили козаки собі за особливу козацьку славу і честь.
Віталися козаки також на свій спосіб. Коли вибиралися в гості до чийогось куреня, то, ще сидячи на конях, гукали "Пугу! пугу! пугу!" Господар вигляне у віконце і відповість: "Пугу! пугу!" Тоді гість відзивається; "Козак з лугу!", а господар: "Повішайте там, де й наші коні", — тобто прив’яжіть коней до ясел і просимо до хати,

Запорожці славилися веселістю й охотою до жартів. Особливо любили вони вигадувати прізвища товаришам. Того, що спалив з необережності курінь, звали Палієм; того, що розкладав вогонь над водою, Називали Паливодою; такому, що варив кашу, давали ім'я Кашки або Кашовара. Так само пішли прізвища Горбач, Малюта, Черепаха, Гнида, Качало, Корж...

***

Козацькі славнозвісні чайки не боялися ні бурі, ні оснащених важкими гарматами турецьких галер, до яких вони сміливо підходили впритул і брали на абордаж. Слово "чайка" походить від тюркського "чаік-чаік", що значить човен, дубок. Вони були, як правило, понад 12 м завдовжки й 3-5 м завширшки. На кожному сідало кілька десятків веслярів, і, розсікаючи воду, чайка летіла, мов на крилах. У чайці вміщалося до 60 осіб з усім військовим спорядженням, до якого входило навіть кілька легких гармат, що називалися фальконетами. При попутному вітрі на чайці напиналося вітрило.

Бували випадки, що козаки перевертали чайки догори дном і в такий спосіб наближалися до ворога.

Потім серед турків ходили легенди про шайтанів у шароварах, які з'являлися з самісінького дна моря.

Збереглися свідчення самовидців про загадкове козацьке судно, яке було, мабуть, одним із перших варіантів підводного човна. Воно мало два днища, між якими клався баласт для занурення у воду. А в висунуту над поверхнею моря трубу — прообраз майбутнього перископа — стерновий вів спостереження, пильнував, чи не з'явиться турецька галера. Рухався човен за допомогою весел, умонтованих у його борти так уміло, що в нього не протікала вода. При наближенні до ворога баласт викидався, човен несподівано зринав на поверхню, і знову козаки з'являлися ніби з самісінького дна моря.

***

У козацьких реєстрах він записаний під іменем Петра Калниша. В історію ж увійшов як Петро Калнишевський, останній кошовий отаман Запорізької Січі. Відомо, що з молодих років пов'язав він свою долю з козацтвом. 1761 року його, людину вже похилого віку, було обрано кошовим отаманом. Кошовий очолював козацьке військо у війні Росії з турками й татарами. Його було нагороджено золотою медаллю з портретом імператриці. Відомо також, що кошовий мав заслужену репутацію будівничого. З його ідеї і на його кошти з'явилися прекрасні церкви в Лохвиці, в Ромнах, а також у Межигірському монастері.
Для історії зберігся лист генерал-губернатора князя По-тьомкіна до кошового. Потьомкін запевняв, що завжди при царському дворі буде відстоювати інтереси Січі і всієї України. Та не минуло й року, як Січ було зруйновано, а Петра Калнишевського разом із військовим писарем Гробою та військовим суддею Головатим арештовано. Калнишевського було завезено аж на Біле море, на Соловецькі острови. Там "кошового замурували в казематі, залишивши тільки маленьку щілину, в яку йому подавали їжу. Помер останній кошовий на Соловках у стодванадцятирічному віці.
Перед смертю йому дозволили їхати в Україну. Але гордий козак відповів, що, оскільки в Україні вже немає Січі Запорізької, то і йому більше немає місця в Україні.

***

На овіяному козацькою славою острові Хортиця росте унікальний дуб. За переказами, цьому оспіваному в піснях та легендах дереву вже понад 700 років. Товщина його стовбура по колу — 6 м 32 см, діаметр крони — 45, висота — 33 м. На довгому своєму віці бачив він і чумаків, які, йдучи в Крим по сіль, зупинялися перепочити в його затінку, і орди татар, що вихором налітали на українські землі. Пам'ятає він і гетьмана Богдана Хмельницького та його побратимів, які спекотної днини пили воду з джерела. Не забув він і славних козаків-запорожців, бо ж росте неподалік козацької вольниці — у селі Мала Хортиця під Запоріжжям.
І ось цей дуб, такий могутній і кремезний, тяжко захворів. Може, вийшов вже вік дуба, а може причинок» тому грунтові води, що високо піднялися після спорудження Каховської гідроелектростанції.
Група ентузіастів, щоб урятувати цю пам'ятку, вирішила створити мале підприємство "Запорізька старовина". Спеціалісти втілюють у життя проект нової дренажної системи.

                            Цікаве з історії України

Вперше назва "Україна" з'явилася наприкінці XII ст. в Іпатіївському літописі у 1187 році у зв'язку зі смертю в Переяславі князя Володимира Глібовича. У літописі говориться: "...и плакашася по нем всі переяславци... бе бо князь добр и крепок на рати... и о нем же Украина много постона...". За часів Галицько-Волинського князівства його землі одержали назву "Україна", яка пізніше, з XVI ст., вживалася в документах в межах більшості заселених українцями земель, що увійшли до Польщі.

***

Автохтон — грецьке слово, що відповідає латинському "абориген" і означає людину, що споконвіку живе в одній і тій же місцевості.

Професори Погодін, Лавровський, академік Соболевський розвинули теорію, що в Київському князівстві спочатку жили великороси (тобто росіяни), які після татарського погрому емігрували на північ, а на їхнє місце прийшли українці. Проти так званої погодинської теорії виступали професор Максимович ("О мнимом запустении Украины", 1857 рік), О.Котляревський ("Были ли малороссы исконньми обитателями Полянской земли или пришли с Карпат в XV веке") і В.Антонович ("Киев, его судьба и значение", 1882 рік). Докладний огляд цього питання дав професор М.Грушевський в своїх працях. Він переконливо доводить тезу про автохтонність українського народу.

Важливу роль у доведенні автохтонності українського народу відіграли пізніші археологічні розкопи, які виявили, що Київщина була заселена ще в палеоліті (найдавніші часи кам'яної доби). Знайдеш знаряддя праці, хатнє знадоб'я та виявлені особливості поховання людей дають привід вважати, що тут жив народ, який був пращуром теперішніх українців.

Підтвердження автохтонності українського населення принесли також дослідження трипільської культури — найдавнішої культури на території України. Хліборобська та мистецька традиції цієї культури спільні з цими традиціями сучасних українців.

***

Найдавніші згадки про приручення тварин на території України належать до епохи мезоліту — тобто VII-VI тис. до н.е. Як свідчать знахідки у мезолітичних шарах, першою свійською твариною був собака. В епоху міді-бронзи було приручено всіх основних сільськогосподарських тварин, в тому числі і коня, якого тоді ж пристосували до верхової їзди.

***

Початок землеробства на території України припадає на 2-у половину VI-V тис. до н.е., тобто на ранні етапи неоліту. Під час розкопок поселень племен буго-дністровської неолітичної культури виявлено керамічні вироби з відбитками зерен і полови злаків. За визначенням ботаніків, вони належать трьом видам: пшениці, ячменю та просу.

***

Першим кодексом норм давньоруського права є "Руська правда" — цінне джерело вивчення соціально-економічного і політичного життя, правової системи Київської Русі ХІ-ХІІ ст. Перші списки "Руської правди", що, вірогідно, була укладена в Софійському соборі і містила основи українського, білоруського, російського та литовського права, знайшов у 1738 році В.М.Татіщев.

***

Найстародавнішим істориком на території України вважається один з античних науковців Сириск. У 1908 році на землях античного міста Херсонесе археологи знайшли стелу з текстом III ст. до н.е. Напис вдалося розшифрувати, і з'ясувалося, що стелу було встановлено на честь херсонесіта Сириска, сина Геракліда, увінчаного за історичні дослідження золотим вінком. Нині стела зберігається в Херсонеському історико-архітектурному заповіднику в Севастополі.

***

Найдавніші прізвища, тобто власні особові назви, близькі за значенням до сучасних прівищ , зафіксовані в українських пам'ятках ділової мови — грамотах ХІV - XV ст. Це князь Іван Васильович Чорторийський, пан Іван Чорний, пан Воячко Рогатинський. Характерно, що все це прізвища людей, котрі належали до тодішньої суспільної верхівки, прізвища князів, магнатів, власників великих земельних маєтків. Чому саме в них з'явилися прізвища? Ці люди купували і продавали свої села й інші маєтності, записували їх у спадок дітям, родичам, і ці юридичні дії потребували оформлення відповідними документами. А для дітей чи онуків було вигідно, щоб прізвище свідчило про те, що вони нащадки і спадкоємці такого-то предка.

***

Найдавніші житла первісної людини на території України типу чумів, вкритих шкірами (стоянка Молодове-1 поблизу с.Молодове у Чернівецькій області), а також житлові печери з перегородками з кісток мамонтів (грот Чокура у Сімферополі) належать до муст'єрського періоду (середній палеоліт: 50-40-ві тис. до н.е.).

***

Найдавнішими документальними спорудами на території України, збудованими до винаходу технічних засобів будівництва, є кургани. Це —"піраміди південних степів", як їх називали перші дослідники XVIII ст. Феномен цих споруд, а, отже, і колосальних витрат непродуктивної праці, залишається нез'ясованим. Найбільша кількість степових курганів споруджена у ІІІ-ІІ тис. до н.е.

***

Перші кам'яні споруди на Русі відомі ще за язичницьких часів. Однією з таких будівель, згадуваних літописом, був князівський палац — терем Святослава Ігоревича у Києві.
Найдавнішими свідченнями про існування колісного транспорту є залишки возів, виявлені в Сторожевій Могилі поблизу Дніпропетровська, на Мелітопольщині та в інших місцях. Як тяглову силу для них використовували волів. Належать ці знахідки до племен ямської культури Подніпров'я, які жили наприкінці III — на початку II тис. до н.е.

***

Найбільшим транспортним шляхом стародавності, що пролягав на території України, був "шлях з варяг у греки" — система річкових шляхів і волоків між ними завдовжки 3000 км, що зв'язувала північні землі Давньої Русі з південними руськими землями та Балтійське море з Чорним. Виникла вона у IX — на початку X ст. і мала велике значення для розвитку внутрішньої і зовнішньої торгівлі Давньої Русі.

***

Перший автомобіль з'явився на території сучасної України, а разом з тим і в усій тодішній Російській імперії у 1891 році в Одесі Купив у Франції це механічне чудо редактор газети "Одесский листок" В.В.Навроцький. То була одна з найперших ще дослідних моделей уславленої згодом фірми Панар-Левассор.

***

Найдавніші згадки про пересилку вістей на території України належать до 1 тис. до н.е.: грецькі історики згадують про передачу повідомлень у народів, які жили у Причорномор'ї, — скіфів та сарматів.

***

Найбільшою битвою з XVII ст. до середини XX ст. є Берестейська битва 1651 року між Україною і Кримом з однієї сторони, і Річчю Посполитою — з іншої. В ній брало участь до 600 тис. воїнів. Тільки битви другої світової війни, зокрема на Курській дузі, біля Москви і Берліна мали більші масштаби.

***

Етруски (з латинської— плем'я, народ), давні племена, які в 1-му тисячолітті до н.е. населяли північну частину Апенінського півострова і створили розвинуту цивілізацію, що передувала римській. Етруски створили самобутнє мистецтво, яке з часом активно вплинуло на розвиток художньої культури стародавнього Риму. Значного розвитку досягла архітектура, планування міст, будівнича техніка. Були поширені храми з Трьома внутрішніми приміщеннями, зведені на високих подіумах, пишно оздоблені скульптурними композиціями і декором. Розвивались художні ремесла, зокрема виготовлення виробів з бронзи, золота, кераміки. Гробниці, склепи прикрашались монументальним живописом. Етруські жінки нарівні з чоловіками брали активну участь у суспільному житті.

***

Деякі українські вчені вважають, що етрусками були племена орійців, які переселились на Апеніни з пра-України. Застосовуючи закономірності граматичної будови української мови, так званий "український мовний ключ", американський вчений українського походження Іван Стойко розшифрував досить багато етруських написів. Одну із золотих таблиць, знайдених в етруському місті Пиргі в 1964 році, І.Стойко переклав так: "Колишній вояче, бачиш все. Ти, мабуть, вірив, і ту віру прийняли всі. Зобач чужинець це говорить і це гордість дасть. У собі я тішусь і знаю, бо ви учили "пошана в рай веде"...